Собаки

З моменту придбання щеняти мисливець повинен тільки сам доглядати собаку й піклуватись про неї. Зокрема, не слід дозволяти будь-кому гуляти з собакою, приймати їжу від інших, навіть членів родини.

Дресирувати собаку треба вже з першого місяця життя, як тільки він почне самостійно приймати їжу.

Ще до виходу в поле треба виробити у собаки такі павички: 1) реагувати на свист як звукову команду підійти до господаря; 2) ходити біля його ноги на повідку або без нього; 3) лягати за наказом біля господаря і на відстані при підніманні руки; 4)  виконувати команди  «назад», «вперед»; 5) виконувати команду «не можна», що заборонне певну дію і «візьми», яка дозволяє її.

Розвиток щенят відбувається протягом двох періодів: підсисного (коли щенята знаходяться при матері) і поза материнського (після відлучення).

Підсисний період триває 30—45 днів. Протягом перших двох тижнів сука повинна весь час бути з щенятами, повністю забезпечуючи їх молоком. В таких умовах щенята нормально розвиваються, спокійно лежать і не скавчать. На 11—12-й день у щенят прорізуються очі і з’являється слух, а через 3—4 дні після цього їх зір досягає норми.

На 5—6-й день у курцхаарів, дратхаарів, фокстер’єрів, спанієлів треба ампутувати хвости, суворо дотримуючись встановлених для кожної породи стандартів, тобто розмірів залишених хвостів. Ампутацію провадить ветеринарний лікар або досвідчений експерт по мисливському соба­ківництву.

Здорова молочна сука може вигодувати 5—6 щенят. Якщо у неї не вистачає молока, то потрібно спочатку підгодовувати щенят коров’ячим теплим молоком, а потім рідкими молочними кашами, м’ясними супами, додаючи до них 10 г фаршу з сирого м’яса для кожного щеняти, одне сире яйце і трохи овочів (терту моркву). Дотримання режиму і раціону забезпечує розвиток життєздатного здорового потомства.

Другий період розвитку щенят триває до 8—10-місячного віку. За цей час ріст щенят майже припиняється, і вони є цілком сформованими собаками, які відповідають вимогам стандарту породи.

Щоб одержати здорового і фізично розвинутого собаку, треба і в цей період суворо дотримуватись режиму годівлі і виховування щенят. Особливо вони вимагають багато ласки і уваги в перші 2—3 дні після відлучення від матері.

Щеня віком від 2 до 3 місяців треба годувати 5 разів на день, від 3 до 6 місяців 4 рази, а з 6-місячного віку, якщо щеня добре вгодоване, 3 рази на день. Дорослий собака може їсти 2 рази на день, якщо їжа буде поживна і багата на білки.

У раціон повинні входити молоко, м’ясо (краще сире), сирі яйця, вітамінізований жир і терті сирі овочі. Норми годівлі визначає сам власник собаки.

Тримати щенят залежно від породи можна в кімнаті або надворі. Гончаків, як правило, тримають на подвір’ї. Для цього їм будують невеликий загін, в ньому невелику будку, вхід до якої завішують щільною мішковиною. Як­що будка встановлена в світлому сараї, потрібно зробити лаз в загін. В будці настеляють багато вівсяної або житньої соломи, яку періодично міняють.

Якщо щеня утримується в квартирі, то насамперед його треба привчити до чистоти. Для цього власник собаки через якийсь час після годівлі виводить його у певне місце, де він має випорожнитись.

Щеня, яке живе в квартирі, треба мити раз па місяць краще на піч при температурі води 30—35°. Щеня, яке знаходиться у дворі, миють тільки влітку. Кожного місяця треба перевіряти собаку на зараженість глистами.

Вагітність або щінність суки триває в середньому 63 дні, можуть бути відхилення, в той чи інший бік від 3 до 5 днів.

У першу половину щінності режим суки залишається тим самим, що й раніше, її можна дресирувати, полювати з нею, вагітність її ще не помітна. Поведінка суки змінюється в другій половині вагітності, коли вона стає спокійнішою, уникає різких рухів, більше їсть і спить. У цей час суку звільняють від полювання і дресирування. Проте потрібно з нею більше бувати на повітрі, не давати залежуватись і жиріти.

На прогулянках суку краще водити на повідку, оберігати від ударів і стрибків. Для пологів підготовляють завчасно ізольоване, затемнене місце, якщо можливо, то окреме приміщення, і привчають суку до нього. Теплої пори року підстелюють килимок, а матрасик забирають, бо сука, влаштовуючи гніздо, може подушити щенят. У холодному приміщенні краще підстелити солому, сіно, дерев’яну стружку.

Під час вагітності суку треба годувати 3—4 рази на день поживною їжею, але не великими порціями. Для підсилення харчування бажано добавляти в добовий раціон молоко, 1—2 ложки риб’ячого жиру, 10 г кісткового борошна.

За 2—3 дні до пологів сука починає непокоїтись, у неї зменшується апетит, часом навіть вона відмовляється від їжі. У день пологів сука не їсть, стає неспокійною, стогне, часто мочиться. Нарешті починаються великі виділення, потуги і з різними проміжками часу сука народжує 4—10 щенят.

При нормальних пологах щенята народжуються один за одним і сука не потребує сторонньої допомоги. Після народження кожного щеняти сука перегризає пуповину, з’їдає навколоплідну оболонку, облизує щеня і підсовує його до сосків. Не слід турбувати суку під час пологів, але час від часу треба давати їй трохи води.

Тільки через 6 годин після пологів суці дають молоко, бульйон і в наступні дні її тримають на дієті, але в міру збільшення апетиту переходять на достатню годівлю.

Слід зауважити, що бувають суки з слабким материнським інстинктом, які переносять щенят з місця на місце або навіть з’їдають їх. Тому потрібно стежити за твариною, усувати причини, які турбують її. В окремих випадках знаходять годувальницю і підкладають під неї щенят. Адже тільки материнське молоко може забезпечити нормальний розвиток і здоров’я потомства. Найчастіше щенята віком до 10 місяців схильні до захворювання чумою, тому їх треба правильно годувати і доглядати.

З настанням статевої зрілості у сук спостерігається тічка (пістівка), яка триває 20—23 дні. У цей час сука стає збудливою, неслухняною, при сечовипусканні спостерігаються кров’яні виділення. Коли через 5—6 днів сука виявить потяг до пса, треба стежити за тим, щоб не було випадкового спаровування.

Найкраще спаровувати собак в січні — березні, тоді щенята народжуються весною або на початку літа і до зими стають досить міцними. Звичайно суку спаровують раз на рік і тільки, як виняток, два рази після трьох років.

Спаровувати суку найкраще вранці у момент найбільшого статевого збудження, яке настає з появою світлих виділень на 10—14-й день тічки. Перед цим собаки повинні добре прогулятися. Не слід допускати пса до спаровування після поїдання ним великої кількості їжі, бо це гальмує статевий рефлекс.

Пес при зустрічі з сукою відразу ж починає упадати за нею, а вона, трохи погравшись, дозволяє йому покрити себе. Незабаром відбувається так зване скліщування. Після цього пес стає на передні ноги, а задню ногу його треба перекинути. Під час скліщування тварин треба поставити поряд голова до голови, зв’язати нашийниками, цим самим не допускаючи собакам тягтися в різні боки. Не можна скліщених собак розтягувати, бити, бо це призводить до пошкодження статевих органів. Скліщення триває від 15 до 45 хвилин.

Часом молоді суки, незважаючи на фізіологічну готовність до спаровування, виявляють агресивність до пса. У такому разі потрібно надіти на суку намордник. Після спаровування треба погуляти з кожною особиною окремо, напоїти, і не раніш як через 2—3 години нагодувати їх.

При розведенні слід пам’ятати про правильний підбір пар, тобто: 1) краще з кращим дає ще краще; 2) краще з гіршим погіршує краще, але поліпшує гірше; 3) погане з гіршим дає ще гірше.

На підставі цих положень підбирають батьків, які мають польові дипломи з оцінкою «дуже добре». Лише при таких умовах можна включати плідників до плану спаровування (в’язки), який, до речі, в кожному випадку пого­джується з секцією собаківництва при мисливських організаціях.

Як правило, суку перед спаровуванням треба звільнити від глистів і бліх. Не можна допускати до спаровування собак з будь-якими відхиленнями в статевих органах. Допускаються собаки молоді, активні, не гладкі й не худі. Отже, беруть суку, не молодшу двох і не старшу восьми років, а пса від двох до десяти років. Слід пам’ятати, що раннє спаровування також негативно впливає як па дальший розвиток самих плідників, так і на потомство (народжуються слабкі, недорозвинуті щенята).

Такси — це приземкуваті коротконогі собаки з добре розвинутими кістяком і мускулатурою. Висота не перебільшує 27 см. Висота в крижах не повинна бути більшою, ніж висота в холці. Забарвлення одноколірне, руде або жовте з темнішими плямами, чорне, коричневе, сіре, тигрове, мармурове, плямисте.

Розрізняють гладкошерстих, довгошерстих та жорсткошерстих такс.

Шерстний покрив гладкошерстих — блискучий, жорсткуватий, але не грубий, шерсть щільно прилягає. На нижньому боці хвоста шерсть довша і жорсткіша, ніж на голові; на вухах, холці й спині вона не висока (до 2 см).

У довгошерстих — шерсть м’яка, блискуча, пряма, щільно прилягає до тіла і має підшерстя. На голові шерсть коротка.

Шорсткошерсті — мають пряму, жорстку, густу шерсть, що щільно прилягає, довжина її близько 3 см; мають густе підшерстя. До кінця хвоста довжина шерсті зменшується. Для цих такс характерні вуса і борода.

Голова суха, витягнута, клиноподібна. Вуха висячі, без зморшок, середньої довжини, тонкі, м’які й широкі. Очі середнього розміру, овальні, косо поставлені. Зуби білі, добре розвинуті, щільно прилягають один до одного, прикус ножицеподібний. Лапи зводисті з щільно притиснутими пальцями і добре розвинутими кігтями.

Хвіст шаблеподібний, довжина його доходить до кінця плесна. Собака тримає хвіст не вище від лінії голови.

Від жорсткошерстого відрізняється лише забарвленням, зберігаючи ті ж самі ознаки. Забарвлення біле, з чорними або рудими і бурими плямами, дво- або триколірне. Зрідка зустрічаються чисто білі.

Висота в холці досягає 40 см. Забарвлення дво- або триколірне: біле з чорними, рудими та сірими плямами.

Голова довга ( не менш як половина висоти собаки в холці), суха, клиноподібної форми. Вуха висячі на хрящі, маленькі, тонкі, трикутної форми, без зморшок і ум’ятин.

На верхній щелепі довга щетиниста шерсть утворює «вуса» на нижній — «бороду». Вуса і борода, зливаючись, надають морді прямокутної форми. Очі невеликі, глибоко посаджені, округлі, косо поставлені. Зуби чималі, білі, щільно прилягають один до одного, прикус ножицеподібний.

Хвіст обрізаний (залишається ²/₃ хвоста), товстіш, високо поставлений. Стоїть він майже вертикально, енергійно і напружено.

Характерними особливостями цих, англійських за походженням, невеликих собак є сміливість, надзвичайна злобність до звіра, наполегливість при переслідуванні та в боротьбі з ним, а також міцна і точна хватка звіра по «місцю». Використовують фокстер’єрів для добування з нір лисиць, єнотовидних собак та борсуків.

Западносибірська лайка — мало чим відрізняється від росіпсько-європейської. Собака середнього зросту, міцного сухого типу конституції. Висота в холці досягає 60 см. Забарвлення біле, зональне і рябе, сіре, риже та буре всіх відтінків. Можливе чорне й чорно-рябе забарвлення. .

Голова суха. Вуха стоячі, рухливі, високо поставлені, очі невеликі, овальні, з різко косим розрізом повік. Зуби чималі, добре розвинуті, білі, прикус ножицеподібний. Хвіст круто загнутий кільцем на спину або на бік.